На березі річки Караєць – лівої притоки швидкоплинного Дністра – розташувалося село Козлів. Сьогодні населений пункт є центром сільської ради, до якої входять ще два села – Липчани та Нагоряни.

Писані згадки про село Козлів відносяться до 16 століття.І лише на початку 20 століття знаходимо нові факти з життя місцевого населення. Малоземельні та безземельні селяни населеного пункту йшли на боротьбу проти царського ладу та поміщицького гноблення. У телеграмі від 7 серпня 1905 року Могилів-Подільський справник повідомляв Подільського губернатора, що селяни підпалюють поміщицький хліб. Коли пристав і судовий слідчий оглядали місце підпалу, в іншому кінці поля селяни зробили нову пожежу. Для розправи над селянами в село Козлів були введені царські війська, які жорстоко побили селян.

Радо зустрічали жителі села звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У січні 1918 року в селі проголошено Радянську владу. Селяни розгромили поміщицькі маєтки, розібрали інвентар та худобу по домівках, приступили до розподілу землі. Однак далі прийшла громадянська війна та іноземна інтервенція. Багато сільських жителів стали на захист рідної землі. У листопаді 1920 року Червона армія звільнила Козлів від загарбників. У 1932 році у селі організовується перший комсомольський осередок.

У 1924 році в селі Липчани було розпочато добування фосфоритів, які транспортувались на Вінницький суперфосфатний завод для виробництва мінеральних добрив. У 1929 році в селі Козлів створюється 4 сільськогосподарські артілі. У 1932 році розпочато будівництво типової школи.

А тим часом діти навчалися у старому пристосованому приміщенні. Клас складався з дітей різного віку. Навчалися без достатньої кількості підручників, зошитів, часто пропускаючи уроки за відсутністю одягу та взуття. І яка була дитяча радість, коли в 1935 році відкрилась нова школа семирічка. Як і країну так, і шкільний колектив не минули лихоліття голодомору 33 року, суцільної колективізації та дикого розгулу беззаконня. Разом з багатьма односельцями зникли в стінках каральних органів директор школи Рикельман, чудовий математик Гольдерберн.

Але життя брало своє. Відбувалися зміни і в шкільній справі. У 1938 році школа набула статусу середньої. Директором стала Роза Петрівна Курлянда (в роки війни страчена фашистами). Разом з нею працювали талановиті вчителі Гелетко, Щелепа, Капінос, Захарчук, Ластовяк. З яким натхненням і творчою віддачею вчилися випускники 40-41 років. Вже класний керівник Данило Іванович Данюк виписав атестати своїм вихованцям, які мали вручатися 18 червня. Але мрії перервала війна. Із 23 випускників майже всі юнаки пішли на захист рідної землі. Разом зі своїми учнями долю героїв розділили вчителі Данюк, Янчук, Рудий. 

18 липня 1941 року після впертих боїв німецько-румунськими окупантам вдалося форсувати Дністер і захопити Козлів. В цей час батальйон Червоної армії перейшов у наступ і загарбники були відкинуті за швидкоплинну річку. Наступного дня знову розгорівся бій. Та сили були нерівні і наші війська змушені були відступити. З 18 липня 1941 року по 24 березня 1944 року село знаходилось під тимчасовою німецькою окупацією. За цей час окупанти нанесли колгоспам збитки на суму понад 3 млн. карбованців.

У битвах на фронтах війни взяли участь 619 жителів села. 398 нагороджені орденами та медалями.

 З перемогою відроджувалося життя в селі До 1946 року колгосп відновив довоєнну посівну площу. У 1959 році діяв радгосп з центром у селі Козлів. За ним було закріплено 4 609 га землі, в тому числі 2000 орної. Це було велике спеціалізоване господарство  по вирощуванню озимої пшениці, кукурудзи, гороху, тютюну та з добре розвиненим м'ясо-молочним тваринництвом. Також радгосп мав садово-виноградний напрямок. Площа саду складала 703 га, виноградників -198 га.

У 1967 році радгосп виробив 18 тис. 440 цнт. Хліба, 1378 тонн мяса, 12364 цнт. Молока, 2400 цнт. Тютюну.

Радгосп обслуговували 43 трактори, 14 комбайнів, 40 автомашин та багато іншої техніки.

Змінилось і обличчя села. З’явились будинки для робітників. Більше 300 трудівникіав отримали протягом семи років нову оселю. Працювали восьмирічна школа, клуб, 3 бібліотеки, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, поштове відділення, ощадкаса, телефона станція, крамниця, їдальня. Діяв не лише автобусний, а й річковий транспорт.